Рік членства України в Енергетичному співтоваристві: труднощі перекладу

Непоступливість Росії щодо проекту «Південний потік» змушує український уряд шукати підтримку в Європейському Союзі. Як нещодавно заявив єврокомісар Гюнтер Еттінгер, Європа не проти допомогти в геополітичних іграх, але умовою своєї участі зберігає недосяжну сьогодні для України завдання - реформувати ринок енергетики відповідно до європейських стандартів. Як показав перший рік членства України в Енергетичному співтоваристві, з виконанням такого «домашнього завдання» поки існують проблеми.

Про силу зіпсованого телефону

Європейський ринок газу створює для Росії не найкращі перспективи. Хоча ЄС в наступні десятиліття буде нарощувати обсяги споживання газу, але, згідно з прогнозом Міжнародного енергетичного агентства, внаслідок політики диверсифікації частка Росії в цьому імпорті буде скорочуватися. З урахуванням розвитку спотових ринків і перспектив видобутку нетрадиційного газу РФ потрібно буде знижувати вартість російського блакитного палива, щоб утримати «своїх» споживачів в ЄС. Третій енергетичний пакет, впроваджений в рамках Євросоюзу, закриває «Газпрому» доступ до управління європейськими газотранспортними мережами. Росії відвели чітке місце в балансі постачань і не збираються посилювати її вплив.

На цьому тлі виглядає нелогічною ініціатива Росії побудувати ще один газопровід в ЄС, а саме - «Південний потік». «Здається, наші російські друзі все ж збираються його побудувати. Навіщо - відомо тільки їм », - так коментував ситуацію кілька тижнів тому спецпредставник держдепартаменту США з питань енергетики Європи та Азії Річард Морнінгстар. Собівартість газу, перекачаного по новозбудованого газопроводу по морю, буде вище, ніж транспортування по трубі через Україну. Фінансування від Єврокомісії не планується, оскільки «Південного потоку» не надано статус транс'європейського. Болгарія або Румунія - такі ж транзитні країни, як і України, - будуть виставляти не менші транзитні ставки. А якщо додати вищезгадані тенденції на європейському ринку плюс потреба в чималих засобах, перспектива того, що газопровід буде стояти порожнім або залишиться тільки проектом, вельми реальна.

При цьому український уряд розцінило «Південний потік» як чи не основну загрозу національній безпеці. Цій темі були присвячені експертні круглі столи, прес-конференції, інші публічні заходи. Перспектива «залишитися з порожньою трубою» стала підставою для того, щоб повернутися до обговорення теми газотранспортного консорціуму, більш глибокого заходу «Газпрому» на внутрішній ринок, тобто всього того, що може, в розумінні українських чиновників, переконати російську сторону відмовитися від будівництва ще одного газопроводу. Проект, який сьогодні існує тільки на папері, привернув до себе всю увагу урядовців, політиків та експертів і відвернув їх від не менш важливих для національної безпеки країни тем.

Збереження транзитної ролі України є стратегічним питанням. Поєднувати функції постачальника і споживача означає утримувати ключову роль в регіоні, впливати на енергетичну політику в ньому. Але щоб зберегти свій транзитний статус, необхідно шукати можливості, а не консервувати існуючу ситуацію, кидаючи всі сили на боротьбу з будь-якою альтернативою. «Південний потік» потрібно і слід блокувати. Разом з тим не пора вже почати переговори про доступ України до транзиту каспійського газу по російських трубопроводах, що було закріплено Угодою про зону вільної торгівлі в рамках СНД? І чи не буде це шансом для Європейського Союзу отримати доступ до Каспійського газу через українську ГТС?

Зосередившись на боротьбі з «Південним потоком», уряд намагається прив'язати до неї інші ініціативи, які в своєму оригінальному вигляді могли б бути корисними для енергетичного сектора, але штучний контекст викликав непотрібні непорозуміння і конфлікти. Одна з таких ініціатив - членство України в Енергетичному співтоваристві. Рік, який повинен був пройти під знаком реформи енергетичного ринку, був витрачений на з'ясування стосунків, викликане відмінностями в очікуваннях двох сторін.

Різниця в очікуваннях

1 лютого 2011 Україні стала членом Енергетичного співтовариства - об'єднання країн Південно-Східної Європи, створеного для досягнення соціально-економічної стабільності та безпеки поставок енергоресурсів серед країн-членів та Європейського Союзу в цілому. Участь у спільноті вимагає від його членів гармонізації нормативно-правової бази до стандартів ЄС, імплементації Другого і Третього енергетичних пакетів.

Ще при підписанні офіційних документів українська і європейська сторони запевняли всіх в успішності майбутнього співробітництва, а вже наприкінці року Міністерство енергетики та вугільної промисловості, з одного боку, і Європейська комісія - з іншого, обмінялися незадоволеними репліками щодо виконання один одним взятих на себе зобов'язань. У засобах масової інформації почали з'являтися чутки, що Україні може вийти з Енергетичного співтовариства. У повітрі висіло питання, чому такий взаємний захват на початку перетворився в конфлікт вже протягом першого року?

Насправді проблеми почалися набагато раніше - ще під час переговорів про приєднання України до Енергосообществу. Чи то через неякісне перекладу, чи то через поганий комунікації, але обидві сторони у вересні 2010 року, коли підписувався Протокол про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного співтовариства, говорили про різні метою співробітництва України та цього об'єднання. Юрій Бойко наголошував на можливості отримувати дешеві кредити для модернізації обладнання, на праві відпускати електроенергію кінцевим споживачам та переваги української ГТС перед альтернативними газопровідними проектами (перш за все «Південним потоком»). А представник від Єврокомісії Марлен Хольцнер зазначала, що «відтепер європейське енергетичне законодавство буде застосовуватися і в Україну».

Тому не дивно, що протягом року кожна зі сторін очікувала від партнера виконання зобов'язань у «своїй» площині. Український уряд не розуміло, чому Євро-пейський Союз не виділяє кошти на модернізацію ГТС, чому не блокується «Південний потік». Очевидно, останньою краплею стало надання членом ЄС Болгарією проекту «Південний потік» статусу національного пріоритету. Ряд українських урядовців заявили про недотримання співтовариством своїх зобов'язань.

«Вступаючи в Європейське енергетичне співтовариство, ми піднімали два питання, які для нас були принциповими: перший - це отримання коштів на модернізацію газотранспортної системи, другий - це підтримка проти« Південного потоку », що є загрозою нашим національним інтересам. Ми не отримали чіткого сигналу ні по одному, ні з іншого питання », - заявив міністр Юрій Бойко.

Аналогічні претензії до України мала і європейська сторона. Через шість місяців членства в Енергосообществе уряд України видало розпорядження № 733-р, яке тільки стверджувало План заходів в рамках виконання домовленостей. Як свідчить аналіз інформації з офіційних джерел, зроблений громадською організацією «Діксі Груп» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження», виконане з цього плану небагато, хоча більшість термінів вже минули.

Навіть незважаючи на це, європейська сторона підтвердила готовність до діалогу. «Ми готові допомогти Україні в модернізації газотранспортної системи і очікуємо, що правила, за якими працює України, відповідатимуть правилам Енерго-тичного співтовариства», - сказав президент Євроком-місії Жо-зе Мануель Баррозу на саміті Україна-ЕС в грудні 2011 року.

2012 розпочався з спілкування міністра Ю.Бойко і єврокомісара Гюнтера Еттінгера. Результати розмови дають підстави сподіватися, що обидві сторони потроху долають труднощі перекладу. ЄК офіційно заявила про перспективність української ГТС в порівнянні з «Південним потоком», а також визнала свою готовність стати третьою стороною в українсько-російських газових переговорах. Якщо ЄС виявить в переговорах таку ж активність (а Україну - готовність), як і кілька років тому в польсько-російських переговорах, український уряд має шанс і отримати більш низьку ціну на газ, і втримати під своїм контролем стратегічну ГТС.

Як бюрократія б'є політичну волю

Зростаюче невдоволення Україною та ЄС від участі в Енергетичному співтоваристві можна було, принаймні, спробувати залагодити в процесі роботи виконавчих структур - групи високого рівня з української сторони і секретаріату спільноти - з європейською. Тісний зв'язок могла знизити градус негативних заяв між сторонами або відновити процес узгодження позицій значно швидше, ніж це сталося.

Секретаріат Енергосооб-вин до останнього часу не визнавав проблеми комунікації з українською стороною. Ще у вересні 2011 року на енергетичній конференції в Києві директор секретаріату Славчо Нейков позитивно відгукнувся про роботу українського уряду. А вже в січні 2012-го в спілкуванні з журналістами визнав, що до представників Міненергоугольпрома є багато питань.

Ще одна проблема, яку можна було б вирішити без залучення високих посадових осіб, - імплементація європейського законодавства. Як стверджує директор компанії «Трансенергоконсалтинг» Світлана Голікова, треба розрізняти «імплементацію» і «гармонізацію». Хоча Україна була зобов'язана імплементувати директиви ЄС, тобто фактично визнати їх на законодавчому рівні, вона втягнулася у процес узгодження їх змісту з українськими законами на рівні підзаконних актів, що і не відповідає юридичним канонам і, схоже, в кінці кінців заплутало і самих урядовців.

Зміст національного інтересу: проти когось або за щось?

Втім, клубок проблем, що накопичились навколо участі України в Енергосообществе, цілком реально розплутати. Було б бажання адекватно визначити пріоритети і працювати на реалізацію національного інтересу. Проаналізувавши результати першого року членства у спільноті, експерти «Діксі Груп» запропонували кілька ідей, які допомогли б відновити якісне співробітництво між обома сторонами.

По-перше, «Південний потік» - це важливо, але цей проект повинен знаходитися в центрі російської політики, а не української. В Україні, очевидно, ні у кого не залишилося ілюзій, що «по дружбі» росіяни не відмовляться від цього проекту. Своїми силами блокувати будівництво нереально, а разом з Євросоюзом - можливо, але для ЄС це не пріоритет. Кидати всі сили на боротьбу з проектом - нераціонально. Тому Україні потрібно працювати, але не витрачаючи весь свій час, а тим більше - не віддаючи стратегічних об'єктів. При цьому кращий спосіб переконати європейців у необхідності спільних дій заради збереження пріоритетності української ГТС в поставках російського газу - це виконати ті зобов'язання, які Україна брала на себе при приєднанні до Енергосообществу.

По-друге, між Україною і Енергетичним співтовариством повинні розвиватися дві ключові теми співробітництва: безпека поставок і реформа ринку. Безпека поставок означає, що європейська сторона допомагає Україну в модернізації газопроводу, але і для України так само важливо виконувати зобов'язання щодо реформи в енергетичному секторі. Втім, анонсованих в Брюссельській декларації засобів України не отримала, але і уряд не реформував енергетику у відповідності до вимог. Радує, що на початку 2012 року, обмінявшись критичними заявами, сторони все ж перейшли до конструктиву. ЄК підтвердила свій інтерес до членства в тристоронньому консорціумі (що мало б означати і прискорення фінансування модернізації ГТС), але Україна і Росія поки не запрошують її до участі в переговорах.

По-третє, ніякі внутрішньополітичні теми не повинні припиняти комунікацію між Україною та ЄС. Щоб розуміти один одного, потрібно щонайменше спілкуватися. Тому припинення комунікації з європейською стороною, яка, схоже, Міненергоугольпром часто вважає нормою, є насправді першим кроком для взаємного нерозуміння і зриву виконання зобов'язань.

По-четверте, публічність - це можливість зробити процес імплементації європейського законодавства більш якісним і контрольованим. Залучення третіх сторін - експертів та аналітичних центрів - до підготовки документів та їх пуб-особовому обговорення прискорить процес проходження і прийняття необхідних законів. Біль-Шая відкритість дозволить уряду краще контролювати процес виконання зобов'язань. Адже тоді відслідковувати якість та швидкість прийняття документів зможуть всі охочі, відповідним чином реагуючи в публічному просторі.

http://zn.ua/ECONOMICS/god_chlenstva_ukrainy_v_energeticheskom_soobschestve_trudnosti_perevoda__-96780.html